Бабусине решето

«Коляд, коляд, коляда –
З неба звізда золота
Закотилася до хати,
Щоб нам заколядувати».

Малюнок М. Г. Трайсти 

Ще й не встиг святий Микола здорово потрясти бородою, – запорошити сніжком пожовклі поля та сірі ниви, як ми з Іванком вже почали повторяти «Зійшла звізда на край світа», «Небо і земля» та «Дивная новина», бо «поки не придуть Николи не можна колядувати!», – вчила нас бабуся Марія.

– Ану не звіздикайте тільки, а ліпше поможіть мені шукати решето, бо я вже, або не довижаю або нечистий сіє муку крізь нього, – воркала бабуся.

Ми з Іванком почали роздивлятись по стінах, заглянули на полицю і за припічок, хоча добре знали, що там ні сам нечистий не знайде решета, бо ми ще ранком понесли його до старого Матвія, який обіцяв нам таку звізду змайструвати, що на три села не буде такої! За це ми, з нашої ниви до його підвалу аж три гарбузи покотили, бо в нас «вродилось гарбузів, як звізд на небі, – хвалилась бабуся сусідкам, – немає місця де їх зимувати, там зогниють на ниві». Ніж би мали жовті товстуни гнити на ниві, ми їх до Матвійового підвалу. 

А Матвій до нас: «таку вам звізду змайструю, що аж... ви тільки решето мені роздобудьте, бо в мене золота* досить!.. так обліплю ним решето, що аж вид братиме, такої звізди не буде ні в кого». та звідки того решета роздобути?.. випросити від ба бусі?.. Не дасть! Хіба не просили ми від неї вовни на м’яч і клоччя на батіг?.. Хі ба дала?.. Не дала!.. то і решета не дасть. «А ви і не просіть, – вчив нас старий Матвій. – візьміть, а після Різдва поставите на місце, мабуть, і не запримітить». та ось як не запримітила! Не минуло ні півдня, а вона вже шукає його...

– Та тут висіло на клинку! чисте чудо, пропало решето та й годі! – воркотіла далі бабуся, а потім до нас:

– Ану біжіть бабини до Одоті Митрихи та позичте решета, бо вже окріп для мамалиги давно кипить, а тут нема чим муки просіяти.

І так щодня: «Біжіть бабини позичте!», «Біжіть бабини віддайте!». Ми бігли, посміхаючись один до одного, а бабуся тільки дивувалась, які в неї чемні та гречні внуки. І справді такої звізди не було ні в кого з верхнянських звіздарів, а за це нам, газди, не дрібняки, а самі третяки та п’ятаки в руки сунули, аж на дві пари нових черевик заколядували.

– Тільки минуть Одорщі, то піде баба до Сигота та купить вам черевики, бо мушу і решето купити, не буду, на по сміх людям, щодня у сусід позичати, –  скаржилась бабуся. Але день перед тим, як мала іти до Сігету, побачила решето на клинку.

– Чисте чудо! – сплеснула руками. – Або

я вже осліпла, або нечистий пропав би...

* Золото – листове олово для упакування цукерок