Сніговик і Морозенко

«Cніговик Морквяний ніс
вгору віника підніс
І питає: «Перехожі, 
Чом на мене ви не схожі?» 

Оксана Cенатович

Малюнок М. Г. Трайсти

Кажуть, що колись давним-давно у сніговому Царстві, що знаходилось за девятьма льодяними горами і дев'ятьма замерзлими морями, у царя сніга та цариці сніжини народився синок – Морозенко. 

– Дивіться який біленький та холодненький! – радувалась цариця сніжина.

– А який жвавенький та розумненький! – хвалив його цар сніг.

– І височенький і буйненький! – до бав ляли його бабусі Заметіль та Заві рюха.

– Ну і виросте з ньо го Козаченько-Морозенко! – тішились його дідусі Дуй  вітер та Щиплищоки.

А Морозенкові яка хосна з того, коли у всьому сніго вому Царстві, окрім нього, не було жодного хлопчини. Не мав бідненький з ким товаришувати та погратися, а все самітній та самітній, поки одного дня не зліпив собі зі снігу товариша. Такого біленького та холоденького як і сам, і назвав його сніговиком. 

– Ходи до хати, Морозенку, бо ось як змерз тобі ніс – червоний як морквина! – покликала його бабуся Завірюха. А Морозенко прямо в підвал і вже з морквини ніс сніговику встромлює. А з горішків очі. Далі взяв шарф від бабусі Заметіль, шапку від дідуся Щипли що ки, березеву мітлу від дідуся Дуйвітра, і ось стоїть собі сніговик серед царського подвір'я, що й нічного сторожа не треба!

Аж тут серед ночі Зайчик стриб-стриб, а за ним Білочка плиг-плиг, їсти шукають.

– Ой який я голодненький! – плачеться Зайчик.

– І я непогодована! – скаржиться Білочка.

Пожалів їх сніговик і віддав своєго носа Зайчикові, а очі Білочці. А далі віддав шарф сороці-Білобоці, яка жалілась, що в неї шия змерзла і болить, премудрій со ві шапку, щоб її совенята не мерзли в дуплі, а Вороні, старій жоні, мітлу, бо в неї гніздо розвалюється і треба полагодити.

А під ранок до царського подвір’я добра фея Зима прилетіла. Дивиться на сніговика і питає:

– А де твій ніс та очі?

– Зайчикові і Бі лочці віддав, бо вони голодні були.

– А де твій шарф?

– Cороці-Білобоці віддав, бо в неї шия боліла.

– А шапка твоя де?

– Cові віддав, щоб її совенята не змерзли.

– Ну, а рука твоя де? – посміхнулась фея.

– Та Вороні, старій жоні, віддав, щоб своє гніздо полагодила

– А собі що залишив?

– Нічого, – відповідає сніговик.

– Ну, тоді я подарую тобі за твою доброту дитячу любов, щоб тебе любили всі Діти, і щоб ти став їхнім зимовим другом.

І відтоді всі діти люблять сніговика, тільки що випаде перший сніжок, вони вже ліплять і прикрашають його.